Головна | Реєстрація | Вхід | RSSЧетвер, 19.10.2017, 10:21

Довгопристанська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів

Меню сайту
Категорії розділу
Мої статті [7]
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Форма входу

Каталог статей

Головна » Статті » Мої статті

Історія села Довга Пристань
Село Довга Пристань, в минулому Пристина, належить до Миколаївської області Первомайського району. В минулому воно належало до Кам’янець – Подільської губернії Балтського повіту Богопільської волості.
Село Довга Пристань розташоване в 25-ти кілометрах від міста Первомайськ. До найближчої залізничної станції Голта – 25 км, до обласного центра Миколаїв – 180 км.
Розкинулось село на лівому березі ріки Південний Буг на північному заході Причорноморської рівнини.
На території села є запаси граніту та промислових глин.
Тваринний світ небагатий. В степу водяться зайці, лиси, а з птахів куріпки.
Степ весь розораний. Колгосп вирощує озиму пшеницю, ячмінь, горох, просо гречку, цукрові буряки, кукурудзу, соняшник.
Розводить колгосп корів,овець, свиней, а з водоплавних птахів гусей і качок.
З переказів старожилів село Довга Пристань або як його називали Пристина існує з часів, коли територія між Дніпром і Південним Бугом відійшла до Росії за умовами Кочук - Койнарджійського миру. Це було в 1774 році після закінчення війни Росії з Туреччиною.
В селі живуть старожили, які розповідають, що їх батьки пам’ятали, коли на правому березі ріки Південний Буг, Довгої Пристані був незаселений степ, по якому ходили отари овець турків. Бували випадки, коли вівці переходили ріку і їх перегонили назад жителі села. Більш давніх подій люди не пам’ятають.
Чому село називають Довга Пристань? Є декілька легенд щодо походження села. Одна зних, що прізвище першого поселенця було Довгий. Займався рибальством. Рибу він полюбляв ловити біля скали (східна частина села). Звідси і назва села Пристина, а потім – Довга Пристань. Старожили розповідають нам ще про одну назву походження села, що чумаки їздили по річці в Одесу , а на бугрі над річкою поселився чоловік на прізвище Довгий. Так і з’явилася назва Прістіня біля Довгого пізніше вже Довга Пристань.
Соціально – економічні відносини на селі в дожовтневий період
І. Розташування села
Вздовж ріки Південний Буг розкинулось село Довга Пристань. Дуже повільно росла територія села. Пройшли десятиріччя, а село зросло на невелику кількість хатин.
Старожили поселилися в самій пересіченій місцевості тому, що вся земля належала поміщикові, який дозволяв селитися лише на місцевості, яку не можна було обробляти.
Самі старі поселення (тепер уже зруйновані) були Громиша Теофана, Громиша Мефодія. Один з них побудувався біля самої річки, а другий біля кладовища.
Поступово навколо них виросло ще з десяток хатин – оце і була Пристина.
В період Столипінських реформ виник поселення Олександрівка , назване так паном Супруном Олександром на свою честь.
Засновник Олександрівки – переселенець із Київської губернії. Всі жителі села і поселення були кріпаками пана Супруна.
Поміщицький маєток був розташований на рівній місцевості за селом, обнесений дерев’яною огорожею, з прекрасним фруктовим садом, парком, що розкинувся до невеличкої річки. На хорошому місці, крім панської садиби, були садиби панського управителя, десятника. Це була мальовнича місцевість, де багато років тому поселилися наші предки. Рідко їм доводилося милуватися красою природи.
Навколо села розкинулись чудові поля чорнозему, які оточують село, підступаючи з півночі, сходу і заходу. В старі часи люди розташовувалися ближче до річки, так що степ підступав до самого села.
Вся земля – 4500 десятин належала поміщикам. Вона переходила від одного поміщика до іншого, але панщина залишалася. Умови панщини були надзвичайно важкі. Селяни працювали на поміщицькій землі, будували поміщицькі будівлі, обслуговували панські покої. Все це робили за ті клаптики землі, яку віддавав поміщик у користування селянам. На схід від села, за яром, були землі селянські і общинні. Ці землі не відзначалися родючістю.
До цього часу збереглися рів і вал, якими поміщик відгороджував свої землі від землі общини.
Копали рів селяни, глибина його була 3 сажені; платив поміщик дві копійки за один сажень.
Після реформ 1861 року в селі було багато селян, яких називали боблями. Це категорія селян, які зовсім не отримали землі. Два рази на рік вони повинні були платити по 4 крб., так званого бобльового. Це був податок за те, що вони ходили по панській землі. Поміщик не дозволяв боблям ходити до річки, напувати і пасти худобу. Поміщик Долінський карав боблів за те, що вони користувалися прогонами, а тому селяни змушені були продати худобу. Важке, становище цієї категорії селян. У Долінського відкупив землю поміщик Наводний, який ладен був шкуру зняти з селян. Землю отримували в поміщика Рибчинського. Після реформи 1861 року Супрун володів 1000 десятин землі, Коваленко 800 десятин, місцевий піп 100 десятин.
Мінялися власники землі, а становище селян не покращувалось. Селяни змушені були орендувати землю в поміщика. Орендна плата була надзвичайно висока. За оренду одної десятини землі поміщик вимагав таку плату: зібрати і змолотити одну десятину пшениці, посіяти, зібрати, змолотити одну десятину гороху, ячменю і кукурудзи. При таких умовах оренди селяни були в невилазних боргах у поміщика.
Селяни не тільки відбували панщину , а й військову повинність. Тому то й не дивно, що серед селян були люди, які повставали проти такого становища, організовували таємні гуртки, члени яких брали участь у революції 1905-1907 рр., громили поміщицьку садибу в Лютневу революцію та встановлювали Радянську владу на селі.
Участь селян у революції 1905-1907 рр. виявилася у розгромі поміщицької садиби Міцкевича. Селяни розібрали огорожу, розбили амбар, розібрали і поділили зерно, яке було в амбарі.
Під час столипінської реакції каральний загін відвідав поміщика й по його указці багатьох селян били нагаями. Окремих учасників було посаджено в тюрму. Сидів в Кам’янець - Подільській тюрмі Рибальченко Ілля.
В період столипінської реакції в селі з’явилися куркулі. Одні з них мали по 40 десятин землі. Таких було в селі чотири. Окремі по 15-20 десятин. Таких в селі було 5 чоловік. Також було 25 дворів безземельних.
Кількість безземельних селян збільшилась в період столипінської реакції. Почалось руйнування сільської общини, з села виділились заможні селяни й поселились на хуторі. Хутір був по шляху в село Підгір’є. Обезземелені селяни йшли на заробітки, йшли в таврійські степи. Працювали там Громиш П.,
Борик Ф., Борик А. та інші. Окремі селяни переселились в Сибір, Поволжя. Не знайшли вони щастя й на переселених землях. Селяни стихійно, але протестували, боролися за землю, за кращу долю.
Проводив агітаційну роботу серед селян більшовик Тихонюк, який прибув з Петербурга. В селах Підгір’є, Чаусово-1, Довгій Пристані він працював серед селян.
На конспіративні збори в села Підгір’є, Чаусово-1 ходили і селяни Довгої Пристані. Це були Бойко С., Губченко С. Вони спалили скирди соломи в поміщика Долінського в Довгій Пристані в 1905 році . У поміщика Міцкевича розібрали огорожу, розбили амбар, забрали і поділили зерно.
У 1915 році селяни, що працювали у поміщика Наводного, поставили вимогу: збільшити плату на молотьбі (поміщик платив чоловікам 75 коп., а жінкам – 45 коп.).
Перші подали думку про це Громиш П. та Кучмагра М. Про це стало відомо управителеві Довжанському, який віддав їх до рук пристава та жандармів. Вночі цих селян зібрали і під конвоєм погнали в Богополь. У жандармерії їм спочатку дали по 25 шомполів, а через півгодини ще по 25 шомполів. Били так, що стіни покрились суцільними кривавими потьоками. Після екзекуції потягли їх до пристава. Пристав бив їх у голову до тих пір, поки вони знепритомніли, а після цього їх виволокли і кинули біля річки. Побиті безсилі селяни повернулися в село. Інші наймити не працювали і поміщик збільшив плату до
1 крб.
ІІ. Жовтневі дні
Далеко в степах загубилося село Довга Пристань, але звістка про скинення Миколи ІІ, останнього царя Російської імперії, дійшла в село швидко.
Селяни виказали свою радість тим, що відмовилися працювати в поміщицькому маєтку. Жителі села Довга Пристань дістали змогу поквитатися з ними. Загін озброєних селян в складі Солонара Максима, Солонара Степана, Уретія Пантелеймона, Кучмагри Матвія, Громиша Маркела розгромили поміщицький маєток, спалили його, забрали і роздали селянам панську худобу і панське майно, а панів повішали. Поміщик Гурій втік і повернувся з загоном денікінців. Засвистіли нагайки на спинах селян. Двох селян села, а саме: Кучмагру Івана і Усатюка Парфена забрали і розстріляли на хуторі Босівка. Багато учасників подій втекли перед приходом денікінців, і денікінці били нагаями жінок, навіть вагітних. Отримали по 25 шомполів Борик Харитина, Бойко Христя, Громиш Софія і багато інших.
Солонар Максим, Солонар Григорій організували загін Червоної гвардії для боротьби з денікінцями, але самі з ними справитись не змогли і заручились підтримкою такого ж загону села Капітанки під керівництвом Опалюка.
Денікінці були вигнані з села. Споконвіків селяни мріяли про землю. Коли відбулася революція, селяни обрали комітет, який і займався розподілом поміщицької землі. В роботі комітету допомогли робітники з Голти. Прізвищ їх на жаль не пам’ятають жителі села., але добре знають, що їх прислали більшовики.
В комітет ввійшли такі селяни: Громиш Пилип, Борик Прокіп, Борик Федір, Солонар Максим. Вони і поділили землю за числом членів сім’ї .
Сільська Рада була організована в 1917 році. На сходці села була обрано першим головою Радянської влади Громиша Пилипа Леонтійовича, першим секретарем – Борика Федора Олександровича.
В селі Олександрівка головою сільської Ради був Заболотній Василь. Дві сільських Ради були до 1923 року.
З перших днів Радянської влади в селі були створені КНС. В селі Довгій Пристані головою КНС був Громиш Пилип розповів, яки розповів, що познайомився він з ідеями більшовиків на фронті в 1915 році. На фронті був поранений, лікувався в Геньсінфорсі, де остаточно зрозумів, що більшовики хочуть дати селянам землі, а меншовики, есери виступали проти цього.
У Геньсінфорсі брав участь у таємних зборах матросів, солдатів, які організовували більшовики.
Велике враження на нього справили більшовицькі агітатори. Повернувшись на фронт після лікування, став і сам агітувати проти війни, а потім, після Лютневої революції втік з фронту.
В час повалення Тимчасового уряду був хворий, а коли одужав селяни обрали його головою комнезаму.
В селі Олександрівка головою КНС був Медаковський Іван Іванович.
Нелегко далася селянам земля. Не хотіли віддавати землю сільські багатії (Довгий В. та інші), умовляли, загрожували не ділити їх землі, але комітет незаможних селян з допомогою робітників – більшовиків поділив поміщицьку і куркульську землю між селянами.
Держава допомагла колишнім батракам інвентарем. З міста прислали 8 сівалок. 4 жатки. Це був подарунок комнезаму. Селяни отримали від держави премію в 2000 крб. за хорошу організацію сівозміни і високий урожай озимої пшениці. Через Капітанський Сільгоспбанк отримали 2 трактори і дві машини марки БДО.

Село в роки радянської влади
Закипіло життя на селі після Жовтневої революції. Здійснилася віковічна мрія селян. Земля була передана селянам безплатно. Кожний селянин вів одноосібне господарств до 1929 року. За цей період серед селян виділилась заможна верхівка – куркулі. В роки колективізації їх було розкуркулено. Також в цей час в селі виникла партійна організація. Першими комуністами села були: Шкварук Никифір, Кушнір Сидір, Рудий Федір, Омельчук Микита, Роїк Йосип, Городецький Прокіп.
В 1929 році організувалися колгоспи «Комунар» і «13-ти річчя Жовтня». Їх організаторами були: Громиш М., Ковбасюк В., Громиш П., Омельчук М. Завершено повністю колективізацію в селі було в 1930 році. В колгоспи вступили всі селяни-бідняки й середняки. Ініціаторами стали члени комнезему. Спочатку основним інвентарем в колгоспах були однолемішні плуги, борони (залізні і дерев’яні). Основною тягловою силою були коні й корови колгоспників. З вогником і творчим завзятям працювали колгоспники. У 1936 році отримали колгоспи по 200 пудів пшениці з гектара. Особливо уміло господарювали колгоспники колгоспу «13-ти річчя Жовтня », де головою був Степанок Данило Тимофійович. Заможними стали колгоспники, а колгосп став багатим. За вміле господарювання Степанка було обрано депутатом Верховної Ради СРСР.
На трудодень колгоспники отримували по 10кг. пшениці. В селі не стало неписьменних, була побудована школа – десятирічка, перший випуск учнів відбувся в 1941 році.
З року в рік міцніла наша країна, міцніли і колгоспи села Довга Пристань. При організації колгоспів було лише 60 коней. До 1941 року в колгоспі було уже три ферми: птахоферма, вівцеферма, свиноферма. На полях колгоспу працювало 8 тракторів, комбайни та багато нових сільськогосподарських машин, вироблених на наших вітчизняних заводах. Село за роки Радянської влади зросло. До жовтневої революції село обмежувалося територією до теперішнього будинку середньої школи. До 1941 року в селі було побудовано 70 нових будинків та клуб на 20 місць. В колгоспі побудовані прекрасні приміщення для худоби, зерносховище, комори. Але найцінніше це те, що виросли нові люди на селі, колгоспники – ударники. Село гордилося своїми кращими колгоспниками: Борик Харитиною, Шафаренко Оленою, Бойко Христею, Головко Палажкою, Мар’ян Палажкою.

Розвиток освіти на селі
До Великої Жовтневої соціалістичної революції на селі мало було грамотних людей. Існувала трьохкласна школа. Містилася вона в одній половині будинку, в якому тепер живе Солонар Андрій. Кімната була з низькими, маленькими віконцями. На три класи був один учитель. Всього в школі навчалося 15-20 хлопців, дівчата ж зовсім не навчалися. І така школа не завжди існувала в селі. Появилася вона з часів утворення земств у Росії, тобто в 1885 році.
Учитель, як розповідають старі люди, більше пив і бив дітей, як навчав їх грамоти. Від такої школи, як говорять люди, діти тікали, як від чуми.
Несказанно зросла культура колгоспного села. В селі з’явився клуб, нова школа десятирічна, радіо в кожній хаті колгоспника, електрифіковано колгоспні ферми.
В 1940-1941 навчальному році навчалося 200 дітей колгоспників. В 1941 році був перший випуск десятикласників. В селі працювало дві бібліотеки: сільська і шкільна. В школі працювало 15 вчителів. Не писемність було ліквідовано. До революції селян ніхто не лікував. За роки Радянської влади була відкрита лікарня, родильний будинок.

Село в роки тимчасової окупації
Мирне життя радянських людей було перерване нападом фашистської Німеччини. З Довгої Пристані чоловіче населення пішло в ряди Червоної Армії.
Багатий урожай виростили колгоспникив 1941 році, але ворогові він не дістався.
Червона Армія відступала. У вересні 1941 року село було окуповане фашистами. Вони почали господарювати з того, що школу перетворили на казарму, палили книги, парти, дошки, перетворили класні кімнати на кухню, їдальню фашистського коменданта і його охорони.
Першим розпорядженням коменданта був наказ: не виходити пізніше 8-ї години вечора на вулицю. Посилилися і інші накази, а саме: кожен селянин не має права різати свиню, не маючи на це дозволу коменданта, здати кожному власникові корови не менше 100 літрів молока.
Скоро створено було трудобщини. При обробіткові землі селяни знову перейшли до плуга, волів.
Комендант, перекладач часто виїжджали на поле з нагайками і тих, хто запізнювався, або сів відпочити – били. Допомагали їм у цьому і зрадники з села, а саме: Солонар Іван, Колесник Олексій, Слободянюк Олександр, Солонар Никифір.
Солонар Іван був головою общини і доносив коменданту на тих, хто не виходив на роботу. Спочатку таких штрафували, вимагаючи штраф марками, а потім передавали в гестапо, обвинувачуючи в саботажі. З села найбільш сміливі пішли в партизани. Це такі: Довгий Антон, учитель Куций, Денисюк Михайло, червоноармійці, які попали в полон і переховувалися в селі.
Поліцаї дізналися про Довгого і Куцого. Матір Довгого і дружину Куцого забрали в Голованівськ і довго там тримали їх, допитуючись де їхні сині чоловік. Били їх нещадно. Недовго панували фашисти, на початку весни 1944 року фашистів було вигнано з нашого села. День 18 березня став днем визволення Довгої Пристані. Фашисти помстилися жителям, вигнавши всю рогату худобу з села.
За час окупації фашисти відправили на каторгу молодих дівчат і хлопців.
Колишні куркулі, яким Радянська влада простила, виступали на зборах і агітували молодь їхати в Німеччину . Особливо ретельно агітував Івченко Степан, в минулому розкуркулений. Він говорив: «Їдьте там з вас людей зроблять».
Частина молоді не повернулася з каторги.
З великою радістю зустріли жителі села вість про перемогу нашої армії. З великим задоволенням спостерігали відступ німецької армії. Червону Армію вийшли жителі зустрічати за село.
Йшла війна. Ще було чути гул артилерії, а колгоспники вже зносили насіння для посіву, яке ховали від фашистів.
З великим піднесенням взялися за працю в колгоспі. Важка це була весна. Не вистачало інвентарю, тяглової сили, людей, але колгоспники справилися з усіма роботами і дали Батьківщині хліб, молоко, шерсть, м’ясо.
З успіхом передплатили колгоспники воєнну позику.
Колгоспниця Кротик Анна Степанівна, виступаючи на зборах сказала, що вона передплачує позику на 1000 крб. для того, щоб рідна країна стала ще міцнішою, щоб ніколи не вернувся ворог на нашу землю.
Учителька Борик Анастасія Федорівна сказала, що передплачуючи позику, вона не хоче більше бачити окопів на своїй землі, не хоче, щоб у небі любимої Вітчизни було чути гул ворожих літаків, а землю народну, щоб не поганили чоботи ворожих солдатів.
Поля за роки окупації були забур’янені. Багато потрудилися колгоспники, щоб привести їх в належний вигляд.
Трудящі села під керівництвом комуністів, які повернулися з фронту, взялися за найшвидшу відбудову села і дальший розвиток сільського господарства.
Колгоспи очолили найкращі люди села які не злякалися труднощів. Колгосп імені 13-ти річчя Жовтня очолив Кузьменко П. Ф., колгосп «Комунар» - Тернавський В. Л., колгосп «Верховна Рада» - Громиш П. Л.
Комуністи села Колесник Г. П., Солонар А. М., Кучмагра О. С.,
Чемирисюк Г. У. приклали багато зусиль, щоб повести маси для виконання завдань накреслених партією.
Велику допомогу комуністам подавали комсомольці. Найбільш активні з них: Борик Ф. Ф., Монастирська Є. О., Кучмагра Н. М., Кучмагра К. В. Трудящі села перш за все взялися за підняття сільського господарства, господарське будівництво, за відбудову житлових будинків колгоспників. За період 1946-1967 рр. відбудовано 10 господарських будівель колгоспу, збудовано 24 нових. Однією з самих хороших будов є корівники, побудовані в 1962-1965 роках.
Школа була зруйнована. Учителі: Зайцева В. І., Кушнір К. М., Сорокіна Ф. Д., Борик Н. Ф., Колесник М. О., Колесник Г. П. багато зробили, щоб відремонтувати школу. Вони закидали ями, зробили помазку приміщень, ремонтували вікна, двері і на 1 вересня 1944 р. учні змогли знову ввійти в свою школу, але не за парти (парти фашисти попалили), а за столи зроблені старшими учнями разом з учителями. Школу повністю відбудовано та побудовано новий корпус на 5 класних кімнат та спортзал.
В селі зусиллями громади був збудований новий клуб на 350 місць, відбудовано лікарню, та добудовано новий корпус на 25 ліжок.
При відбудові села, а особливо для підняття сільського господарства трудящі села проявили масовий героїзм. Тяглової сили і сільськогосподарського інвентарю було мало. У 1946 році на три колгоспи було всього 126 коней, 35 возів, 38 плугів, 25 сівалок, 16 жаток. Такою тягловою силою і сільськогосподарським інвентарем потрібно було обробити більше 2-х тисяч гектарів землі. Як тяглову силу селяни всіх трьох колгоспів використовували власних корів, приходилось садити кукурудзу під сапу, а також кукурудзосаджалкою вручну. Працювали з раннього ранку до пізнього вечора, а в місячні ночі і в ночі працювали.
Особливо трудовий героїзм проявили такі колгоспники: Тунов О., Головко П., Кучмагра О., Борик Х., Гнатишин А., Мар’ян П., Шафаренко О.
(колгосп «13-ти річчя Жовтня»), Кумагра М., Дарійчук Д., Рибаленко О., Розвадовська Я., Кучмагра П. (колгосп «Верховна Рада»), Брижатюк Р., Бондаренко М., Вдовиченко Я., Тернавський Л. (колгосп «Комунар»). Сідлецький А. працював, не покладаючи рук, для створення вівцеферми колгоспу «13-ти річчя Жовтня».
В 1944 році колгоспники здали 40 вівцематок для створення вівцеферми, а в 1946 році на вівцефермі вже налічувалось 120 овець. Сідлецький А. сам заготовлював корм для овець, організовував виготовлення бринзи для збільшення доходів колгоспу. Вже в 1947 році понад тисячу літрів овечого молока було здано державі і понад 200 кг. бринзи.
Відродженому господарству була надана державна допомога сільськогосподарськими машинами. Уже на початок 1946 року в колгоспах села працювало 5 тракторів, посівна площа під зерновими культурами досягла у всіх 3-х колгоспах понад тисячу гектар.
У 1950 році колгоспники колгоспів «13-ти річчя Жовтня», «Верховна Рада», «Комунар» виявили бажання об’єднатися для спільного ведення господарства, що зіграло важливе економічне значення. Об’єднаний колгосп назвали «Дружба народів», до якого в 1958 році приєднався ще й колгосп «Україна» села Вітольдів Брід. З 1962 року колгосп носить назву «Комунар». До даного колгоспу входить три населених пункти, а саме: Довга Пристань, Вітольдів Брід, Зелена Левада. Вересневий Пленум ЦК КПРС 1953 року поставив перед трудівниками села велике завдання – дати більше державі сільськогосподарської продукції. Партійна організація села розгорнула агітаційно – масову роботу. В дохідливій формі агітатори розповіли про реальні шляхи збільшення сільськогосподарських продуктів.
Гарного розвитку село досягло в 1970- ті роки, коли головою колгоспу став Чернецький Валентин Васильович. Колгоспники добре працювали і в тваринництві, і землеробстві. На полях гарних врожаїв досягли мехзагони під керівництвом інженера Салєнка Дмитра Олександровича, яким 1-м в районі був нагороджений орденом «Трудового Червоного прапора». Також цієї нагороди пізніше були удостоєні брати-механізатори Паламарчуки Микола і Анатолій, Рудий Іван та інші. Справу батька Салєнка Д. О. продовжив син Салєнко О. Д., який на даний час є головним інженером ПАФ «Схід». Зараз в селі є уже династії хліборобів: Гнитко Дмитро і його син Гнитко Михайло Дмитрович (головний агроном ПАФ «Схід»), Руденко Петро Сергійович і його син Руденко Євген, Руденко Віктор та його син Руденко Сергій, Руденко Микола та його син Руденко Ігор.
З великою повагою згадують односельчани голову колгоспу «Комунар» Олефіренка Григорія Григоровича, який керував господарством протягом 1984-1993 рр. За його діяльності в селі було збудовано будинок культури, дитячий садок, школу, вулицю будинків для молодих спеціалістів, міст через річку, централізований водогін, критий тік, комплекс для великої рогатої худоби, оснащену сучасними технологіями, закуплено багато нової техніки. За добросовісну працю його було нагороджено орденами «Дружби народів», «Леніна», «Трудового Червоного прапора», багатьма медалями та знаками пошани.
В бригадах, на фермах, в клубах були прочитані лекції на такі теми: «За дальший технічний прогрес в сільському господарстві», «З партією – до нових рубежів» та інші.
Правління колгоспу приділяло велику увагу правильному здійсненню принципу матеріальної заінтересованості в розвитку сільського господарства.
Поєднання грошової і натуральної щомісячної оплати сприяло підвищенню продуктивності праці і зниженню собівартості продукції.
Партійна організація встановила систематичний контроль за виконанням планів як річного виробничо-фінансового так і перспективного. Результати перевірки обговорювалися в бригадах, на фермах правлінням колгоспу і загальними зборами колгоспників. В колгоспі розгорнулося соціалістичне змагання між бригадами, ланками. Розгорнулося соціалістичне змагання між колгоспом села і колгоспом «Шлях до комунізму» Краснодарського краю. Делегації обох колгоспів їздили перевіряти виконання соціалістичних зобов’язань, обмінювалися досвідом у роботі.
Роз’яснюючи серед населення рішення ХХІ з’їзду КПРС грудневого Пленуму ЦК КПРС, партійна організація провела велику роботу по зміцненню кормової бази.
Зросло в колгоспі поголів’я усіх видів худоби. Якщо в 1946 році у всіх 3-х колгоспах було великої рогатої худоби 116 шт., овець 230 штук, свиней 113 штук, птиці (курей) – 228 шт., то уже в 1959 році великої рогатої худоби було 1230шт., в тому числі корів 401 шт., свиней 1101 шт., овець 1283 шт., птиці 2070 шт.
Велике значення для розвитку сільського господарства мала реорганізація машинно – тракторних станцій, проведена в 1962 р. Колгосп отримав можливість зосередити в своїх руках 20 тракторів. В кінці цього ж року у колгоспі налічувалось 24 трактори, 9 комбайнів, 15 автомашин.
Партійна система весь час популяризувала досвід передових господарств республіки і в першу чергу колгоспу ім. ХХІІ з’їзду Березовського району Одеської області по раціональному використанню землі і вирощуванню урожаїв всіх сільськогосподарських культур.
Нова Програма, історичні рішення ХХІІ з’їзду КПРС і матеріали березневого Пленуму озброїли колгоспників.
Партійна організація, правління колгоспу приділили особливу увагу піднесенню всіх галузей сільськогосподарського виробництва.
Комуністи були поставлені на відповідальні ділянки роботи, поліпшилося керівництво соціалістичним змаганням.
Партійна організація поставила в центр своєї роботи питання, зв’язані з забезпеченням умов для виховання ударників комуністичної праці.
Уже в 1961 році на свинофермі було одержано по 15
поросят від однієї свиноматки. Всього свиноматок було 175 шт.
В колгоспі загальна кількість землі становить 5538,6 га, угідь 4851,3 га, орної землі 4374га, сіножатей 19,7 га, пасовищ 394, 3 га, садів 39,4 га, виноградників 18,7 га, лісів і чагарників 59,7 га, присадибні ділянки становлять 312, 4 га.
У колгоспі провідними сільськогосподарськими культурами є пшениця, кукурудза, цукровий буряк, вирощується також ячмінь, овес, просо, гречка.
Вирощуються нові сільськогосподарські культури. Однією з таких культур є горох, який почали вирощувати з 1960 року.
Новою культурою слід вважати: цукровий буряк, який почали вирощувати ще до 1941 року, але вирощували на невеликих площах. Якщо в 1940 році площа під посівами буряка становила 24 га., то в 1962 – 340 га.
Наше село почало розвиватися краще, коли головою села був призначений в 1984 році Олефіренко Г. Г. За його керівництва побудовано 3 будинки для механізаторів, будинок культури (директор Плахотнюк С. А.) – 1983 рік, середню школу – 1983 рік, дитячий садок (завідуюча Слободянюк Л. Т.), заасфальтовано дорогу до Зеленої Левади. Урожай зерна зріс вдвічі порівняно з попередніми роками.
В нашому селі проводили багато семінарів, вогники, зустрічі Ветеранів війни, праці. В будинку культури працювали секції. Наш хор зайняв в області І місце і було нагороджено грамотою обкому і поїздкою учасників в м. Львів, Київ.
В 1993 році відбувся розпад колгоспу «Комунар». Земля була розпайована. У 2001 році селяни здали свої землі в оренду ПАФ «Схід», директор якої Пак Ю. Д.
За його керівництва в 2003 році була відреставрована сільська церква, збільшив протяжність центрального водогону, оформив обрядовий зал, де організовує для селян свята 8 Березня, Дня людей похилого віку, зустрічі-вогники для ветеранів війни та праці, Урожаю. Пак Ю. Д. закупив сучасну техніку, відремонтував склади, гаражі, побудував ангар для збереження овочів і фруктів. Керівник постійно допомагає вирішувати проблеми школи (забезпечує овочами шкільну їдальню, на шкільні свята завжди вручає учням потрібні дарунки.)
На сьогоднішній день в Довгопристанській ЗОШ навчається 119 учнів. В школі в 2012 році був зроблений капітальний ремонт (заміна електроопалення, заміна вікон на металопластикові). У вересні 2012 року школа отримала шкільний автобус для підвозу дітей з села Вітольдів Брід.
Село на сьогоднішній день живе, розвивається, будує плани на майбутнє (в проекті газифікація села та будівництво дороги).
Минають віки, змінюються покоління, але ми, люди, маємо пам’ятати загиблих на безмежно тоскних полях 1933-го, політичних репресій, Голокосту, Другої світової війни! І навчитися у наших пращурів зводити достойні пам’ятники достойним. Не з огромів коштовного металу чи мармуру творити собі кумирів, вганяючи мільйони за рахунок дитсадків, лікарень, квартир для інвалідів… Ні! Бо й тінь сумніву не повинна лягти на суворий лик цього жахливого знаку.
Жменями і шапками насипали могили наші пращури, ховаючи побратимів. І могили ті лишилися пам’ятниками навіки. Давайте ж і ми насиплемо могилу «серед степу широкого на Вкраїні милій», - на найврожайнішій землі, вічній, як сама земля, пам’ятник жертвам за справедливість. Хай він сягає безгомінного космосу і вчить нащадків, як треба по совісті жити в цьому тричі святому і грішному світі. І не треба ні фігур, ні ідолів. Ідоли – падуть, а земля вічна.
Категорія: Мої статті | Додав: madest91 (26.04.2013)
Переглядів: 982 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Друзі сайту

Copyright Oksana Zarubenko © 2017
Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz